Поезія, що надихає

   

       Які б в моїй душі

        Не відбувались злами,
        Нема святіш,
         Як Україна-Русь.
         Жовто-блакитними
         Виводжу кольорами:
         Я вірю!
         Я надіюсь!

         Я молюсь!                                                    

                В. Крищенко

Не зобидь ні старця, ні дитину...

Не зобидь ні старця, ні дитину, 

Поділись останнім сухарем, 

Ми ж не вічно на землі живем, 

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро спіши добром воздати,

Мудрість завше доброю була.

Витри піт холодний із чола

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла,

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

                                 Микола Луків

Виходжу в сад, він чорний і худий,

   йому вже ані яблучко не сниться.

   Шовковий шум танечної ходи

   йому на згадку залишає осінь.

   В цьому саду я виросла, і він

   мене впізнав, хоч довго придивлявся.

   В круговороті нефатальних змін

   він був старий і ще раз обновлявся.

   І він спитав: – Чого ти не прийшла

   у іншу пору, в час мого цвітіння?

   А я сказала: – Ти мені один

   о цій порі, об іншій і довіку.

   І я прийшла не струшувать ренклод

   і не робить з плодів твоїх набутку.

   Чужі приходять в час твоїх щедрот,

   а я прийшла у час твойого смутку.

   Оце і є усі мої права.

   Уже й зникало сонце за горбами –

   сад шепотів пошерхлими губами

   якісь прощальні золоті слова...

                                             Ліна Костенко

Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми. Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм…ми минаєм…так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так…і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
дивися: Час, великий диригент,
перевертає ноти на пюпітрі.

                                                                                       Ліна Костенко

Василь Симоненко "Лебеді материнства"

Василь Стус "Як добре те, що смерті не боюсь я..."

Ліна Костенко "Страшні слова"

Ліна Костенко "Українське альфреско"

Володимир Сосюра"Любіть Україну" (відеопоезія)